Останнім часом керівники успішних корпорацій один поперед одного вирішили розкривати карти й розповідати про секрети свого бізнесу. Згадати хоч би Бена Горовіца«Hard things about hard thing» і Річарда Бренсона «Шлях Virgin». Показово, що ці одкровення маститих ділків мобільно перекладаються українською мовою і мають успіх серед читачів. Очевидно, українці готові до змін, бажають дізнаватися більше про компанії нового типу і втілювати їхні принципи ведення бізнесу в життя на вітчизняному ґрунті.
Генеральний директор відомої компанії Google Ерік Шмідт та радник генерального директора Джонатан Розенберг теж вирішили долучитися до новітньої тенденції. Навряд чи хтось сумнівається в успішності Google. Проте корпорацію сприймають як феномен, що за законами притомного бізнесу не мав би існувати, але, всупереч логіці, існує і процвітає. Це хибна точка зору, стверджують автори книги. Google не лише мегауспішна корпорація сучасності, це один із макетів компанії майбутнього. Тому принципи, за якими працює Google, це принципи, на які мають орієнтуватися усі корпорації і компанії, які хочуть залишитися на плаву і найближчим часом, і в довгостроковій перспективі. Зухвала заява, але, напевно, так воно і є.
Секрет успіху простий і водночас, на диво, доброчесний. Пріоритетом ґуґлярів є задоволення користувача. Щасливий користувач – головна мета діяльності всієї корпорації, починаючи від директорів і закінчуючи кавовими автоматами. «Нічого нового, – може хмикнути хтось, хто хоч якимось боком дотичний до цієї сфери, – зараз такі гасла виголошують чи не всі ІТ-компанії». Але Google не лише проголосив їх однією з перших, але й свято дотримується цих правил від заснування й до сьогодні. Переконатися в цьому можна просто відкривши цей приємний для ока, чистий від реклами і оголошень, швидкий і безплатний пошуковик. За словами авторів книги, не раз заради комфорту користувачів Google жертвувала мільйонами доларів, які могла їй принести реклама чи проштовхування певного продукту, але загалом усі ці збитки покривалися з головою вірними прихильниками, які знову й знову поверталися до пошуковика з титульною сторінкою, оформленою у стилі мінімалізм.
Іншою заповіддю цієї корпорації, яка, здається, наживається на буквальному слідуванні біблейським істинам, така: «найми талановитих людей і просто не заважай їм працювати». Недивно, що працівники Google проходять дуже суворий відбір, адже, потрапивши в компанію, вони отримують чи не цілковиту свободу. Їх усіляко заохочують до ризикованих справ і ніколи не карають у разі невдачі, кожен не лише може, а й ПОВИНЕН висловити свою незгоду з керівництвом, якщо на те є раціональні причини, та й керівництво зовсім не схоже на тих капризних постпартійних погоничів, до яких звикла більшість простих українських смертних. Про такі дрібниці, як можливість кататися коридорами на роликах, приводити до офісу домашніх улюбленців і бавитися зі своїми дітьми під час перерви в спеціальній кімнаті відпочинку, я просто мовчу. Але варто зазначити, що, так чи так, основи такої корпоративної культури поширюються і на українські стартапи, а зі стартапів просочується і в інші сфери життя. Хай повільно, але неухильно.
Книгу написано як посібник, тобто автори не так розповідають, як працює Google в буквальному сенсі, як виділяють певні теоретичні засади успішного, на їхню думку, бізнесу сучасності й підкріплюють їх прикладами з історії розвитку корпорації. У восьми розділах Шмідт і Розенберг зачепили важливі проблеми сучасних корпорацій: як сформувати корпоративну культуру, як найняти й утримати «кмітливих креативників», як спростити роботу великої компанії і одночасно зробити її максимально ефективною, як зазнавати неминучих невдач… Варто обмовитися, що рецепти протиотрути від цих проблем розроблено хай і майстрами, але для великого організму компанії-кита. Чи діятимуть вони у невеликих компаніях-початківцях, невідомо. Тож «Як працює Google» цікава з точки зору загальної інформації і дивовижних фактів, зібраних у цій книзі, але оця «педагогіка», як на мене, була тут зайвою. Двічі в одну воду не зайти, і навряд чи комусь вдасться буквально повторити успіхи Google. Жарти і дотепи у книзі також є, але їх дещо менше, ніж нині дозволяють собі інші автори науково-популярного жанру, тому тон оповіді може навіть здатися сухуватим. Крім усього іншого, у виданні вміщено фотографії засновників, чільних працівників Google, факти з їхньої біографії, влучні цитати тощо. Ці виноски інколи цікавіше читати, ніж основний текст.
На мій погляд, в українському перекладі є низка справді вдалих рішень, на кшталт «кмітливого креативника» тощо. Але з другого боку, ніде правди діти, у тексті є помилки. Це не так і страшно, адже помилки є скрізь, але тут, на жаль, вони помітні й з часом починають трохи дратувати. Наприклад, слово «вірний», яке в українській мові означає «незрадливий» і нічого більше, у перекладі «Як працює Google» регулярно вживається у значенні «правильний» (вірний шлях, вірне рішення і так далі – калька з російської). Серед іншого виникли питання до слова-неологізму «гуглярі». Англійська літера g близька за звучанням до української ґ. Тож логічно, на мою думку, було б передати це слово українською як «ґуґлярі». Чому ні? Зрештою цілком легальна літера, і саме слово так звучатиме, як на мене, краще.
Вікторія Зенгва
Немає коментарів:
Дописати коментар